Рай на болоте

В одному з номерів газети «День» прочитав досить цікаву статтю американського економіста Джозефа Стіглітца «Прокляття ресурсів». Для багатьох наших читачів такий заголовок може бути незрозумілим. А я відразу знайшов у ньому відповідь на запитання, які мучили мене упродовж багатьох років вивчення сільського господарства України. Я давно помітив парадоксальну ситуацію, коли на більш родючих ділянках землі селяни одержують менші врожаї і нижчі прибутки, ніж на бідних на поживні речовини супісках чи заболочених грунтах.

Дивина та й годі! Але, виявляється, спеціалісти в галузі економіки науково довели цю незрозумілу з точки зору здорового глузду закономірність. І не на сільськогосподарських чи присадибних землях. Іще більш яскраво проявляється ця тенденція при порівнянні цілих країн. Прокляття ресурсів особливо чітко видно, якщо порівняти бідні на природні багатства (а це і є ресурси) держави і ті, у надрах яких залягають величезні родовища нафти, газу, алмазів та інших корисних копалин. Скажімо, Японія має надзвичайно розвинену економіку, саме дякуючи тому, що у неї дуже мало ресурсів, а та ж Саудівська Аравія практично не розвиває своє внутрішнє виробництво за винятком однієї галузі - видобутку нафти. Тобто араби проїдають те, що їм дав Бог. А тим, у кого таких дарунків немає, доводиться більше працювати, щоб якось вижити. І з часом саме бідні від природи країни стають багатшими.

До речі, точнісінько так буває і з окремими людьми, з цілими народами. Для українців прокляття ресурсів виливається у прокляття чорноземів. Якби їх не було, наші грунти зовсім не родили без чіткого дотримання агротехнологій, то ми б давно вже навчилися працювати на землі з найвищою віддачею. А то краще чи гірше, але родить завжди. От ми і сидимо чи не на найліпших на планеті сільськогосподарських угіддях і поки що й не думаємо напружуватися. Могли б годувати зі своїх полів 300 мільйонів чоловік, та ледве утримуємо неповних 50. Бо що тут поробиш - прокляття. Хоча насправді, як на мене, то це чисто психологічний фактор, який забирає у людей волю до боротьби за своє існування. Якщо без надміру напруженої праці ти зовсім не виживеш, то хочеш не хочеш, а доведеться віддавати цьому всі свої сили. А коли і так земля на прокорм дає, то можна і на печі посидіти.

Зліва і справа від новосела тулилися такі ж малоземельні сусіди, як і він - тут переступати межі не можна було. Зате задами наділ виходив на луки. Воно, власне, і не луки, а мокра, 10 місяців на рік залита водою низина, всуціль поросла очеретом, рогозом та осокою. У сільськогосподарському плані такі землі - абсолютний нуль. Та все ж таки то був життєвий простір. І наш герой довго думав, як його можна використати з користю для себе. А коли придумав, нікому не став розказувати про свою ідею. Насамперед звернувся до місцевої влади із заявою про виділення йому у приватну власність всієї заболоченої місцевості, що прилягала до його мініатюрної садиби.

Землеупорядник, який виїхав на місце для обміру болота, спочатку був украй здивований.

- А навіщо вам ця морока, Никифоре? Тут же споконвіку ніщо не росло.

- Так я ж рибалка - викопаю ставок і рибу розводитиму.

- В оцих чагарях? Та тут хіба що гроші на нерозумні прожекти закопати можна. А потім і не знайдеш, де їх муляка засмоктала, - скрушно похитав головою спеціаліст по земельних ділянках. - Хоча зрештою - чим би дитя не тішилося. Головне, що податок у місцевий бюджет вам усе одно доведеться платити. Уже якийсь зиск від цього гиблого місця буде, - і знову, ніби отямившись, додав, - це ж тільки подумати - майже гектар болота - у приватну власність. Чи я чогось не розумію, чи ви мудрість утратили?

У результаті викидання і розпланування по поверхні більше 6000 тонн мокрої землі, в основі своїй піщаної, але за тисячі років збагаченої рештками болотної рослинності, рівень низинної ділянки піднявся майже на метр. Після такої рекультивації вода хоча й залягала не так глибоко, але перестала заважати Никифору у його заняттях землеробством.

Сусіди, слідкуючи за експериментами Никифора, вирішили, що тепер він повністю віддасться рибництву. А впертий болотний землепроходець, ретельно порахувавши різні варіанти використання свого величезного за мірками рідного міста земельного наділу прийшов до висновку, що це невигідно. Краще обрати іншу спеціалізацію. Ні, рибу він у свої ставочки, звичайно, запустив - карасів, линів, в'юнів. Згодом навіть раків розвів.
Свій же основний бізнес мудрий присадибник почав вибудовувати на двох основних рослинах, які, за його переконанням, можуть гарантувати найвищу віддачу в умовах його досить своєрідної земельної ділянки.

От я і почав одразу займатися цією ягодою. Спочатку розмножив усе те, що було кращого у навколишніх населених пунктах - без назв і чітких технологічних характеристик. Ми з дружиною між собою говорили так: це від тьоті Галі, а це з Утківки. Можливо, на той час такий підхід до справи теж виправдовував себе. Ми не займалися розмноженням посадкового матеріалу, лише продавали ягоди і в цілому були задоволені своїми заробітками.
- Але щось же змусило вас перейти на вищий технологічний рівень?

- Ну, тільки не жадоба до надвисоких прибутків. То було щось інше. Скажемо так - бажання нових досягнень у своїй справі. На той же час я вже почав читати спеціальну літературу і знайшов чимало даних про новітні вітчизняні і зарубіжні сорти цієї культури з унікальними властивостями. Мене зацікавило чистосортне розмноження суниць з елітної розсади. Хотілося випробувати сорти з найкрупнішими плодами, ремонтантні, які дають два врожаї - напочатку літа і восени, нейтрального світлового дня, що безперервно плодоносять протягом усього літа.

- Знаючи ціни на такі новинки, я відразу можу сказати, що саме тут вам і знадобилися гроші, зароблені на звичайній суниці.

- Ви праві, якщо хтось вирішує зайнятися колекціонуванням сортів суниці, які щойно вийшли з лабораторій селекціонерів, то йому без великих витрат нічого досягти не вдасться. Мені повезло у цьому плані - брат Микола (відомий учений-академік) живе у Москві. То я можу дозволити собі тижнями сидіти у російській столиці і вишукувати посадковий матеріал потрібних сортів. Іншим разом, буває, тільки за одну інформацію про наявність такої розсади (звичайну «розпечатку» адрес із комп'ютера) доводиться платити 50 гривень. Окремі розеточки щойно розмножених унікальних сортів коштують до 40 гривень за штуку. Саме стільки мені довелося віддати за японський сорт „Білий лотос". Але він того вартий. Уявіть собі кущик із достатньо крупними білосніжними запашними ягодами (саме такими вони стають, повністю достигнувши), який плодоносить ціле літо. А в кімнатних умовах ця рослина дає врожай круглий рік і зав'язує плоди навіть на повітряних вусах.

- Після вашої розповіді прямо хочеться покуштувати цю диво-суницю з білими ягодами. А які ще сорти ви розмножуєте, Никифоре?

- Їх не так багато, але всі вони унікальні: Елізабет (окремі ягоди виростають до 80 грамів, а з кущика я в середньому збираю 300 грамів), Королева Єлизавета (ремонтантний, 20-25 грамів ягоди), Маршал (посухостійкий), Тотем (30-40 грамів), Холідей (середньопізній, із дуже щільними ягодами), Рубіновий кулон (надзвичайно транспортабельні плоди), Боровицька (до 40 грамів).

- І що, ви і досі спеціалізуєтеся виключно на реалізації ягід суниці?

- Чому ж, тепер у мене є всі підстави і для торгівлі високоякісним посадковим матеріалом. Слава Богу, розмножувати його є де - у мене близько 40 соток суничних плантацій.

- А ціни у вас такі, як і в Москві?

- Смієтеся? Хто ж їх тут купить за такі гроші? Ні, у мене ціни набагато нижчі, ніж навіть у харківських любителів суниці.

Після цієї розмови можна було б уже і перепочити та підрахувати, скільки можна заробляти на одній суниці при таких масштабних угіддях. Якщо брати із сотки 200 кілограмів ягід та продавати хоча б по 4-5 гривень (хоча такі сорти, як у Никифора, коштують дорожче), то і це вже вийде 30-40 тисяч гривень. А ще є сотні тисяч розсади, хай тільки по 20 копійок...

Проте, Никифор на цю тему розмовляти не любить. Рахуй, як тобі заманеться, а він відбувається жартами.

І я з радістю погоджуюся, бо це справжня бізнесова знахідка мого героя. У той час, коли місцева влада ще тільки виділяла йому заболочену місцевість, а сусіди міркували, чим він буде на ній займатися, щоб, можливо, й собі перехопити цей вид заробітку, Никифор уже точно знав: у своїх окультурених ставках він розводитиме водяні лілії.

- Вам коли-небудь доводилося бачити у річках із чистою водою біле латаття? - продовжує дивувати мене господар садиби. - Це справжня наукова назва водяних рослин, які ще називають ліліями або німфеями. То я вам скажу, що у тому світі, який прийнято у нас називати цивілізованим, любителі природної краси давно вже вивели десятки культурних сортів цієї рослини. І вони цвітуть не лише білим, а й жовтим, оранжевим, рожевим, червоним цвітом, у них кольорове листя, а самі квітки інколи виростають до 30 сантиметрів у діаметрі.

Краса-неймовірна! Та головне - це економічно вигідно. Один 10-літровий пластмасовий контейнер із грунтом і укоріненою у ньому відсадкою лілії коштує 60-100 гривень. Із дорослої рослини, яка займає 3 квадратних метри водойми, щороку можна зробити щонайменше З такі відводки.

- І є люди, які купують ці квіти? Щось я не чув про цей ринок.

- То ви просто не цікавилися цим бізнесом. А він давно існує, до того ж інтенсивно розвивається. У Голландії є солідні фірми, які займаються виключно цими рослинами. А на нашу територію вони стали просуватися, дякуючи тому, що тут з'явилися люди, для яких 100 гривень - то вже не гроші. Щоб прикрасити свій ставочок, стилізований під живу природу басейн чи прибережну смугу річки, вони здатні викласти і набагато більші кошти.

-Ви говорите, фірми, то я не думаю, що вони ще не завоювали свого місця в Україні. Як же вам удається з ними конкурувати?

- У цій галузі конкуренція - то змагання за красу, за якість рослин і надійність технологій. Одразу скажу: велосипедів я тут не винаходив, для початку повністю перейняв те, що вже існує на Заході. Потім дещо вдосконалив окремі технічні моменти розмноження рослин. А головне, чим я беру свого покупця, то це прискорене розцвітання лілій. Голландський посадковий матеріал дає першу квітку на другий, ато й на третій рік. А я продаю свою «дільонку» вже з квіткою або з бутоном, який розпускається першого ж літа. Тому бажаючі якомога швидше помилуватися вінцем природного розвитку цих водних рослин ідуть до мене, а не на фірму. Та ви самі подивіться, як це здорово! - з цими словами Никифор підвів мене до 80-метрового водного дзеркала, геть усіяного з обох берегів лататтям, не просто зеленим, а з яскраво-коричневим листям і ніби ювелірними прикрасами - жовто-рожевими крупними квітками, які палали-виблискували на барвистому тлі ставка.

А може, пора вже і всім нам свідомо оцінити наше прокляття і почати творити свій достаток без усяких кивань на оті психологічні фактори, які не дають злізти з печі і трудитися, не покладаючи рук. На чорноземах це все-таки легше зробити, ніж на болоті.

Автор статті: О.Голуб

____________________________________________________________________

* Ім'я змінено 

P.S. Никифор, кроме всего прочего, ведет еще и свой персональный дневник наблюдений за природой, делится личным опытом. Его идеи, мысли и советы вы сможете прочесть в Дневнике Никифора на нашем сайте.